Олена Зеленська:

Виконала те, заради чого прибула до США: під час виступу в Конгресі (до речі, це вперше, коли перша леді отримує таку можливість) попросила зброю для України. 

Так, це поза протоколом, я знаю. Зазвичай перші леді говорять виключно про мирні речі. Але як про них можна говорити, коли проти твоєї країни ведеться нападницька терористична війна?

Звернулася до конгресменів не як до політиків і представників партій, а як до матерів і батьків, дідусів і бабусь, доньок і синів. І не як перша леді – як мати й донька. 

Адже які б посади ми не обіймали в житті, завжди залишаємося насамперед частиною своєї родини. Ми завжди будемо дітьми для своїх батьків, і скільки б нам не було років, вони сприйматимуть нас як дитину. У цьому велика істина життя – ми маємо у своїй родині цілий світ і робимо все, щоб зберегти його. 

Розповіла про трагедії українських родин – про загиблу у Вінниці чотирирічну Лізу, про восьмирічну Єву з Очакова та 11-річного Іллю з Одещини, які загинули від російських ракет. 

Звернулася до членів конгресу від імені всіх загиблих. Від імені людей, які втратили руки й ноги. І від імені людей, які ще живі й цілі. Від імені тих, хто воює, і тих, хто чекає в тилу на повернення своїх рідних із передової.

Україні потрібна зброя! Не для того, щоб нести війну на чужу територію, а щоб захистити свій дім і право прокидатися в ньому живими.

Я просила про системи протиповітряної оборони, щоб ракети не вбивали дітей у їхніх візочках. Щоб не руйнували дитячі кімнати й цілі сім’ї. 

Бо ми хочемо, щоб кожен батько й кожна мати могли сказати своїй дитині: засинай спокійно, більше не буде повітряних тривог, ракетних ударів. Хіба це завелике бажання? І я думаю, воно було почуте.